“Я ЛЮБЛЮ ВАС, ЛЮДИ”, або ПІСНЯ ЩЕ ЗВУЧИТЬ. Мистецька імпреза пам’яті Кузьми Скрябіна
Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете.
Кузьма Скрябін
28 жовтня відбулося чергове засідання літературно-творчого клубу коледжу “Живе слово”. Цього разу студенти зверталися до життя та творчості відомого українського музиканта, співака, телеведучого, лідера гурту “Скрябін” Кузьми Скрябіна.
Інформацію про митця розглядали за блоками: “Життєва філософія Кузьми”, “Кузьма і його література” (книги А. Кузьменка), “Скрябін і його Аліса” (інсценізація уривку повісті “Місто, у якому не ходять гроші”), “Друзі Кузьми Скрябіна”, “Кузьма і мама”, “Громадянська позиція” та “Життя музиканта”.
На заході студенти розповіли про цікаві факти з життя Андрія Кузьменка, тривалі роки праці в телепроектах, навіть у фільмах, у шоу, що були тернистим шляхом майбутньої рок-ікони українського простору.
Як відомо, Андрій Вікторович вирізнявся не лише своєю творчістю. Полюбився народу він і через свій гумор, цікаві думки щодо навколишнього життя, країни, та взагалі його було цікаво послухати, адже ніякої зарозумілості, зверхності та самовпевненості він не ніс.
У 2006-2007 роках вийшла перша книга Кузьми Скрябіна, у якій містилося дві повісті й тексти пісень, і яка стала справжнім бестселером. Перша з повістей – “Я, “Побєда” і Берлін”, пронизана гумором, веселим настроєм. Події відбуваються навколо старенького автомобіля “Побєда”, на якій Андрій разом зі своїм другом Бардом їдуть до столиці Німеччини. Це своєрідна роуд-сторі. У повісті “Я, Шонік і Шпіцберген”, а також у піснях 2006-2014 років, що увійшли до видання, якнайкраще розкривається талант Кузьми з його іскрометним гумором, тонким ліризмом, чіткою громадянською позицією. Свою останню книгу “Я, Паштет і армія” автор назвав “виключно чоловічою п’єсою з використанням характерної військової риторики” і “брошурою, яка не має жодної художньої цінності, бо в ній зібрані звичайні оповідання про дуже звичайного хлопця, яким я був і є”. Вона пронизана армійськими буднями і гумором, який поліпшує настрій кожному. Також студенти ознайомилися з книгою “Моя дорога птаха”, автором якої є мама Андрія Ольга Кузьменко. Її можна вважати не лише “маминою книжкою”, а й книжкою, яку буде цікаво прочитати палким прихильникам та просто симпатикам співака. Не замислюючись над змістом та реченнями, авторка згадувала всі деталі дитинства нашого героя, школу, університет.
“Мене ця книжка врятувала”, – визнає мама Кузьми.
“Моя дорога птаха” – символ материнської пам’яті, символ пам’яті для всіх тих, хто знав і любив щирого й веселого Кузьму Скрябіна та його пісні. Андрій завжди уособлював себе з птахом. Напевно, відчуття волі і простору саме звідси. В Андрія було особливе, трепетне ставлення до батьків. Будучи єдиною дитиною в сім’ї, він не став егоїстичним. Навпаки. Любив світ, людей, життя і був безмежно вдячний за виховання своїм батькам.
Пісню “Історія”, яку Кузьма записав за одну ніч та присвятив останнім подіям в Україні, не хотіли брати на радіостанції. Його гостросоціальні пісні ніколи в житті ніякої підтримки від представників шоу-бізнесу не отримували. Його жорсткі інтерв’ю та тексти пісень викликали резонанс. Українців Кузьма і любив, і ганьбив одночасно, не боячись сказати правду. І завжди дуже переймався долею України.
Ось таким і запам’ятався – простим і без “зірочки в лобі”. Доброчинна діяльність Андрія тепер трансформувалася в Благодійний фонд Кузьми Скрябіна, яким займається його дружина Світлана. Одним із головних завдань фонду є продовження добрих справ Кузьми – допомога дитячим будинкам, іншим закладам соціального забезпечення та військовим.
Життя – то є стежина на землі,
а ти із честю зміг його прожити.
Взайми не брав – останнє міг віддати.
Не йшов туди, куди вказали шлях.
Про наболіле не хотів мовчати,
все без прекрас доносив у піснях…
Такий собі усміхнений Кузьма,
що не боявсь ні чорта, ані влади.
Пісні твої – їм забуття нема,
безсилі перед ними хіт паради.
Змиритись тяжко. Плакаи не треба.
Кожен акорд повинні пам’ятати.
А може, просто, ти пішов на небо,
щоб там Небесній Сотні заспівати.
І на могилі хтось посадить яворину,
а друзі скажуть безліч файних слів.
За те, що музику любив і Україну,
За те що був, за те, що з нами жив.
Сам собі пан. І сам собі країна.
Душі своїй він сам суддею став.
Не забувай про нього, Україно,
бо він про тебе завше пам’ятав.
