Про Д. С. Бортнянського

Дмитро Степанович Бортнянський — класик російської та української музики – увійшов в історію вітчизняної культури як видатний композитор і хо­ровий диригент кінця XVIII — початку XIX ст.

Народився Д.С. Бортнянський у 1751 році в м. Глухів. За дитинства Дми­тра Бортнянського Глухів був столицею Гетьманщини, яка розквітла за часів гетьманства Кирила Розумовського.

Варто відзначити, що глухівська співоча школа ставала першою вели­кою сходинкою на шляху до творчої або адміністративної кар’єри багатьох українських юнаків. Звісно, за тих умов, що півчі потраплять до царського двору, де вони займали доволі привілейоване становище.

Саме до цього славнозвісного закладу й був відправлений на навчан­ня малолітній Дмитро. Надії Бортнянських на столичне життя їхнього нащад­ка справдилися у повній мірі. Провчившись у школі рік, він був відібраний регентом співочої придворної капели Марком Полторацьким до складу де­сяти кращих учнів-півчих, і, нарешті, у 1758 році був взятий на службу до «височайшого двору» в хор придворної капели.

Творче життя придворних співаків було досить насиченим та різноманіт­ним. Вони грали та співали італійські арії, російські та українські народні піс­ні (тоді на «малоросійське» панувала мода в столиці). Придворні музиканти також постійно залучалися до участі в оперних виставах, усіляких концертах та «музичних розвагах» двору. Юнаків, здібних до театрального мистецтва, за­кріплювали за шляхетським корпусом для навчання акторської майстерності (серед них був і Д. С. Бортнянський). Виконавці постійно брали участь у дра­матичних виставах, що відбувалися в літньому палаці. Вивчав Дмитро Борт­нянський також іноземні мови — італійську, німецьку й французьку. Юнак, без сумніву, виділявся серед ровесників яскравою обдарованістю.

Усередині XVIII ст. вокальне мистецтво вступає в нову епоху, що пов’язується з ім’ям італійського композитора, майстра оперного жанру Бальдассаре Галуппі. Маестро приїхав у 1765 р. до Петербурга на запро­шення імператриці Катерини II, де зіграв важливу роль у житті Бортнянсько­го. Проте, що італієць високо оцінив здібності українського співака, свідчить той факт, що під час від’їзду з Росії у 1768 р. він рекомендував імператриці відправити Д. С. Бортнянського до Венеції для продовження занять.

Бортнянський, перебуваючи у Венеції, працював з Галуппі і мав друж­ню підтримку свого вчителя, котрий був наділений прекрасними людськими якостями. У цей час з-під пера Бортнянського виходять одна за одною три опери, в основу яких покладені античні сюжети. Опера «Креонт», прем’єра якої відбулася в найкращій із семи театральних залів Венеції — Сан-Бенедепо, відкрила сезон 1776 року. Оперу «Алкід» було поставлено там же в 1778 році. Через рік опера «Квінт Фабій» прозвучала в стінах герцогського театру в Мадені.

У 1779 році молодий талант повернувся до Санкт-Петербурга.Бортнянський привіз імператриці свої твори, які викликали сенсацію при дворі – сонати для клавесина, опери, твори для хору, серед яких де кілька кантат. У подальшому талант композитора лише розквітав. У 1780-1790-х роках ним написані такі музичні твори: опери лірико-комічного жанру «Урочистості сеньйора», «Сокіл», «Син-суперник», гімн «Коль славен наш Господь в Сио­не», концертна симфонія ci-бемоль мажор, романси, кантати та ораторії. Повернення до Росії стало початком нового етапу в творчості Бортнянсько­го. Характерною ознакою творів композитора наприкінці XVIII століття стало використання популярних світських жанрів.

Виступаючи як диригент, митець мав великий вплив на музичне життя суспільства. За його безпосередньою участю в Росії були виконані числен­ні твори Гайдна, Моцарта, Керубіні, Бетховена.

Займаючи високі та відповідальні посади на державній службі, він вия­вив себе не тільки талановитим композитором, але й не менш здібним орга­нізатором. Успіхи на композиторському поприщі були відзначені призначен­ням Бортнянського капельмейстером придворного хору. У1796 році він був п ідвищений до посади диоектора придворноі співочої капели. У 1816 році Бортнянський був затверджений головним цензором виданих у Росії духо­вних творів. Тоді з його подачі популяризувалися твори Галуппі й Сорті. Сам Бортнянський у ті роки написав низку найважливіших творів універсального характеру.

Дмитро Степанович Бортнянський належав до числа найвідоміших людей свого часу. Цьому сприяли не лише популярність його музики, по­сади які він займав, але й магнетизм його особистості, широта інтересів, тісний зв’язок із столичною художньою громадою. До кола близьких знайо­мих Бортнянського входили президент імператорської академії мистецтв О. С. Строганов, професор цьогож закладу скульптор І.П. Мартос, поети Г.Р. Державін, В.А.Жуковський, М.М. Херасков та інші видатні діячі літера­тури та мистецтв. Помер Дмитро Степанович Бортнянський у 1825 році. Був похований на Смоленському цвинтарі Санкт-Петербурга.

У вітчизняній музичній культурі був доволі тривалий період, коли найталановитіших синів нашої землі забирали до придворної капели у Петер­бурзі, а творча спадщина цих митців була одноосібно присвоєна нашим північним сусідом. Не стала винятком і спадщина «українського Моцарта» Дмитра Степановича Бортнянського.

Але пам’ять ніколи не стирає зі сторінок історії те, чому визначено до­лею ще послужити на славу вітчизняної культури. По краплинах збиралися відомості про творчість Д. С. Бортнянського. Рядок за рядком відроджува­лися його твори. Інколи відкривалися справжні скарби. Тільки у фондах Па­ризької національної бібліотеки була знайдена партитура опери «Алкід», яка вважалася загубленою; повернуті два мотети-концерти для хору й ор­кестру, створені Бортнянським в Італії. У тій самій бібліотеці знайдено і кон­церт для чембало. Вісім сонат Бортнянського для фортепіано, написані в 1785 році для дружини спадкоємця престолу великого князя Павла — Марії Федорівни, нині включені до репертуару сучасних дитячих музичних шкіл.

За життя Бортнянського його хорові концерти так і не були видані. Лише через шістдесят років музичний видавець П. І. Юргенсон опублікував повне зібрання концертів Д. С. Бортнянського, запросивши для редагування нот П. І. Чайковського, який у процесі цієї роботи називав деякі з хорових концертів «положительно прекрасными».

У 1981 році була створена  музична композиція «Два літа у Павлівському». Її автор музикознавець, Р.А. Вершіна, за основу своєї повісті про Дмитра Бортнянського взяла два коротких епізоди з життя композитора – два літа, проведених у Павлівському. Перед слухачем постає образ працелюбного, високоосвіченого музиканта, який, сприйнявши фольклор українського, ро­сійського та інших європейських народів, загалом, все найкраще в музиці своєї епохи, створив власний неповторний музичний стиль. У композиції про Бортнянського звучать романси, вокальний дует «Аве Марія», арія з опери «Урочистоті сеньйора», фортепіанні сонати, хори.

Загалом, все життя композитора — це шлях людини мудрої, громадя­нина і митця.

В рамках проєкту представлено невідому музичну спадщину одного з найвизначніших українських композиторів ‒ Дмитра Бортнянського (1751‒1825), 270 років від дня народження якого святкували у 2021-му році. Завдяки реалізації проєкту віднайдено та упорядковано п`ять невідомих в Україні хорових концертів композитора, здійснено аудіо та відеозапис цих творів хором «Воскресіння». Цей запис – результат об’єднання 5-ти фільмів, що були презентовані в ефірах всеукраїнських та регіональних телеканалів. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду «НЕВІДОМИЙ БОРТНЯНСЬКИЙ».